Великий Луг

Запорожцы говорили: "Січ — мати, а Великий Луг — батько",

Великий Луг давнее название местности, расположенной между Днепром и левым притоком реки Конкой до самого впадения Днепра в Черное море. Это огромные речные плавни, размещавшихся ниже порогов.Первый историк Геродот называл этот край Гилеей.

Во времена Казачества здесь располагалось Войско запорожское низовое. С Великим Лугом нередко отождествлялось все Запорожье. Зимовники, укрепления, городки, да и сама Запорожская Сечь располагались на Великом Лугу.

На Великом Лугу казаки пасли домашний скот, в случае грозившей опасности находили в здешних плавнях и зарослях укрытие. Сохранились пословицы: "Що в Лузі заробити, то в Січі пропити". "Пугу пугу, - козак з Лугу". Великий Луг был для казаков символом безопасности и воли.

После уничтожения Запорожской Сечи в 1775 году Великий Луг вместе с другими окружавшими его местностями Екатерина II поделила между своими ближайшими вельможами. Прекрасная охота и привлекали сюда вельмож Российской империи.

В 1955—1957 годах почти вся территория Великого Луга, за исключением нескольких сотен гектаров в юго-восточной части острова Хортица и на левом берегу Днепра, была затоплена искусственным Каховским морем.

Задача не только ученых, но и каждого из нас, живущих на запорожской земле сохранить удивительную флору и фауну Великого Луга. Передать потомкам память об этой удивительном природном и историческом феномене.

Сергей Петков

Запорожский краевед

Выдающийся запорожский краевед, общественный деятель, собиратель старины, фольклора Яков Павлович Нови́цкий всю свою жизнь посвятил Запорожью.

Трудовая деятельность Якова Павловича была связана с народным просвещением. Работая учителем, он вместе с учениками, собирал и систематизировал коллекции растений, насекомых, животных, минералов и археологических предметов. Я. П. Новицкий стал одним из организаторов и первым директором краеведческого музея в Александровске. В музей он передал большую коллекцию собранных им экспонатов.

В 1883—1917 гг. он занимал должность попечителя земских школ Александровского уезда. Частые поездки по территории уезда дали Новицкому подробные знания о сёлах, реках, балках, курганах. Беседы с селянами обогащали его знания истории запорожского края. Яков Новицкий составил знахарский травник, который был отмечен серебряной медалью Московского университета. Ученый много внимания уделял изучению истории Запорожья. Современные историки, краеведы, любители старины чтут память о запорожском краеведе.

Яков Новицкий написал ряд научных трудов по этнографии, истории, археологии, статистике, фольклору, ботанике и педагогике. Среди них — «История города Александровска», «С берегов Днепра», «Материалы для истории запорожских казаков», «Остров Хортица на Днепре, его природа, история и древности».

В 1894 году Новицкий достроил дом на улице Александровской, 55 (сейчас улица Дзержинского). В саду дома собственноручно посадил три дуба и устроил пасеку.

Наследие Якова Павловича для Запорожья бесценно. И патриоты Запорожья в память о выдающемся краеведе продолжают изучение и популяризацию достопримечательностей Запорожского края.

Сергей Петков

Скифский Стан

Скифский Стан. Музей под открытым небом, расположенный на острове Хортица.

Здесь, были реконструированы древние курганные насыпи, которые уцелели до наших времён. Курганы – визитная карточка Великой Степи. Эти курганы - ровесники Египетских пирамид!

В северной части комплекса расположен уникальный музей каменных скульптур - лапидарий. Здесь, под открытым небом, собраны воедино каменные памятки истории разных эпох - киммерийские, скифские, половецкие каменные скульптуры и их фрагменты, ступы, гарманы, зернотёрки, жернова, каменные корыта, путевые и воротные столбы, каменные кресты разных эпох, и многое другое. Прогуливаясь здесь, можно детально рассмотреть все эти объекты, и прикоснуться к прошлому Великой Степи.

Недалеко от лапидария возле тропинки стоит геодезический знак, в прошлом установленный на самой высокой точке Хортицы - кургане Зоровая Могила. Этот геодезический знак - один из самых старых на Украине, и датируется 1921 годом. На знаке видны следы Великой Отечественной войны - сколы и пулевые отверстия.

Этот курган называется Зоровая Могила, и не зря дано такое же название и этой местности. Территория Скифского Стана - это самая высокая точка острова Хортица, высота над уровнем Днепра здесь составляет почти 60 метров.

Скифский Стан считается местом силы – сосредоточением энергии Земли. Каждый может почувствовать это, посетив Скифский Стан - здесь земля излучает покой и умиротворённость.

Степами скіфськими тарпани степові

до сонця мчать небесними шляхами.

Босоніж знову йду по спаленій землі,

оспіваній сліпими кобзарями.

І серце вже не плаче, не горить, -

неначе кригою скувало груди.

Лелекою над стріхами летить

душа. Мов тіні, пропливають люди.

Звитяга кіммерійців, скіфський акінак … -
вже мрія не торкнеться душ безкрилих.
Лет соколиний ми продали за п’ятак,
сховали совість в степових могилах.

Сергей Петков

Відродження традицій минулого ‑ запорука майбутнього

Стан українського суспільства не може не викликати занепокоєння. Криза в усіх сферах нашого життя негативно впливає на громадськість, особливо на молодь. Вийти з цієї кризи можна, лише осмисливши свою духовну належність до минулих поколінь, керуючись високими ідеалами провідних діячів нашої історії. Сучасні демократичні принципи, поєднані з моральними заповідями наших предків, ‑ ось та животворна криниця, що дає силу українському народу у ці скрутні часи. “Козацькому роду нема переводу”.

Козацькі традиції ‑ серце українського народу. Вільною “козацькою республікою” називали іноземці Україну завдяки її відчайдушним захисникам православним лицарям – запорозьким козакам. Запорозьке козацтво – гордість українського народу. Саме відчуття гордості за своїх предків, синівську відданість їх ідеалам потрібно формувати у підростаючого покоління, навчати юнацтво бути готовими на віддану працю заради рідної Вітчизни. Сьогодні в школярів необхідно виховувати глибокі почуття патріотизму та національної гідності. Дітям потрібно вивчати національну культуру, естетику, мораль, основи правових знань, мистецтво, народну медицину, агрономію, метеорологію. І основою такого виховання можуть стати славні козацькі традиції, яскраво висвітлені у творчості “козацького батька” Дмитра Яворницького.

У козацькі часи нашому народові був притаманний високий рівень моральності, духовності, доблесті і звитяги, дотримання давніх традицій і звичаїв. Незалежно від посад, звань і регалій всі поважно ставились до народних святинь. Народні прислів’я віддзеркалюють моральне обличчя справжнього запорожця: “Перед Покровою і гетьман шапку знімає та голову схиляє”. “Без молитви козак за стіл не сідає”, “У козака православна душа” „Козак у дорозі, а надія в Бозі”, „Бог не без милості, козак не без долі”. 

Дітям та юнацтву необхідно прищеплювати високі моральні чесноти, властиві українському народу, які знайшли своє відображення у фольклорі, зокрема у прислів’ях і приказках. У них в лаконічній формі викладений своєрідний кодекс честі козака, приклад для наслідування. “Ото козак – шаровари, як мак, жупан золотом блищить, при боці шабля висить”, „На козаку й рогожа пригожа”.

Над усе на Січі славилось козацьке братство, єдність помислів і дій. Кожен запорожець знав: “Свої люди не татари, не дадуть загинути”, “Сам гинь, а товариша виручай”. В основі братства лежало волелюбство, індивідуальна воля: “Степ та воля – козацька доля”, “Козак без волі, що кінь на припоні”, „Пугу! Пугу!” – „Козак з Лугу”, “Коли козак у полі, то він на волі”, “Нуте, браття, або перемогу добути, або дома не бути”, “Козак ‑ вітер в степу”, “Бистрий кінь, широке поле – то козацька вільна доля” „Степ та воля — козацька доля”. Більше за все козаки цінили волю та незалежність, які панували на Січі. “Перейшов через Вись і тільки п’ятами блись”, “За порогами вільна дорога, тільки за шаблю тримайся, та покладайся на Бога”, “Піду на Низ, щоб ніхто мене не гриз”. Про запорожця казали: „Чим грішен?” – „Малим родився, п’яним умер, нічого не знаю…” – „іди, душа, в рай!”.

Високими ідеалами в козаків були любов до Батьківщини, до рідного краю, до своєї спільноти: “Січ – Мати , Великий Луг – Батько”. А тому чи не найтяжчим гріхом у козацькому братстві вважалося запроданство, зрадницький вчинок: “Не страшні нам турки і татари, а страшні перевертні та яничари”, “Товариська зневага і суд і під землею перевертня знайдуть”. “Перевертень”, “яничар” – що могло бути страшнішим і огиднішим! „Зроду-віку козак не був і не буде катом!”.

Козак – це типовий правдошукач, правдолюбець. На Січі не було місця неправді та пересудам. Сивочубі козаки повчали молодиків: “Не той козак, що за водою пливе, а той, що проти води”, “Козак – душа правдива, незрадлива”, “Козача потилиця панам–ляхам не хилиться”. Мужність і хоробрість, військова майстерність – ці якості виховувалися з пелюшок. “Гляди, козаче, щоб татари сидячого не взяли”, “Козак від смерті не тікає, смерть сама козака обминає”, “Для козака і байрак – фортеця”, „Де козак, там і слава”.

Рух є формою вираження внутрішнього стану людини. Розвиток фізичних властивостей відповідно сприяє і розвитку особистості в цілому. В давнину говорили: “Козак не боїться ні тучі, ні грому”, “Щирий козак ззаду не нападає”, “Береженого Бог береже, а козака шабля стереже”, „Не той козак, що поборов, а той, що відвернувся”, „Не усе ж то козак, що списа має”. „Добрий козак баче, де отаман скаче”, „Місяць — козаче сонце”. Козаки вивчали грамоту, займалися науками. Недаремно склали вони й такі приповідки: “До булави треба голови”, » Без гетьмана військо гине”.

На Січі завжди славились витримка, мужність, уміння приймати правильне рішення у скрутних обставинах. “Козак з пістоля стріляє, шаблею рубає, люльку в зубах тримає, та ще й сміється”. Козаки були неперевершеними воїнами. З історії відомо, як десять піших козаків стримували атаку кінної татарської сотні, а десять кінних козаків перемагали сотню польських жовнірів. Сміливість козаків не знала меж, оповідають, що запорожці перепливали Дніпро у найнебезпечнішому місці ‑ біля порогів, збереглась навіть приповідка: “Ненаситець реве, козак і у вус не дме”.

Козацьке життя завжди було суворе, не всякому воно було під силу. Ось чому багато прислів’їв, в яких мова йде про витривалість та загартованість. „Терпи, хлопче, козаком будеш”, „Терпи, козаче, отаманом будеш”, “Терпи козак, отаманом будеш”, „Терпи, козаче, горе — будеш пити мед”, “Хліб та вода то козацька їда”, “Козак з біди не заплаче”.

Але не дивлячись на тяжке похідне життя, козачий оптимізм, життєлюбство вже давно ввійшли в історію: “Життя собаче, зате слава козача”, „Козаки, як діти: хоч багато — поїдять, хоч трохи – наїдяться”, “На козаку і рогожа пригожа”, “Козаки як малі діти: дай багато – все з’їдять, дай мало – раді будуть”, “Козаки танцюють, аж Хортиця гнеться”, “Чим куліш  варити, краще люльку запалити”, “Козаки пройшли і Крим, і Рим, і мідні труби”, „Козак з бідою, як риба з водою”, „Козак з біди не заплаче”, „Якби хліб та одежа, то козак і вмер би лежа” „Дожились козаки — нема ні хліба, ні габаки”, „Звання козацьке, а життя собацьке”, „Гетьман знає, що в нас нічого немає”, „Козак хороший, та нема грошей”.

Дівчат з дитинства також готували до самостійного життя. Жінка в минулому – вірна супутниця козака, вона берегиня свого роду, отчого дому. Але при цьому у важку годину й жінка – воїн, яка може відстояти свою землю від ворога, тобто заступити свого козака – чоловіка, якщо це необхідно. Жінка–мати виховувала у своїх синів мужність, твердість і рішучість, інші вольові риси характеру, а також працелюбство, шанування людей праці, повагу до моральних норм за якими жив український народ. “Хто любить Січ, тому ворог піч”. „Птиця з птицею не наб’ється, а козак з дівчиною не наживеться” (мусить покинути), „Дівчина родиться, а козак на коня садовиться”, „Сніп з бородою, а козак з молодою” „Козак оженився, наче упився”, „Хіба ж душа моя з лопуцька і не бажа того, що й людська?”.

Повага до прав іншої людини, не дивлячись на походження і світогляд, з давніх часів була притаманна народу України, а особливо його провідній верстві – козацтву. “Козак чужі звичаї поважає та й свої не зневажає”. Козацтво завжди носило інтернаціональний, надставний характер. Українці, росіяни, поляки, білоруси, болгари, шведи, татари, молдовани, румуни, грузини та представники інших національностей селянського, дворянського, ремісничого, купецького походження являли собою еліту українського суспільства, побудовану на ідеалах свободи, рівності і братерства.

У давнину в Україні говорили: “Де байрак, там козак, а де лісок – цілий полк”. Кожен полк, кожна козацька сотня мали свої особливості, свої традиції. На цих високих ідеалах потрібно виховувати наступні покоління. Потрібно всебічно вдосконалювати як шкільну, так і позашкільну освіту, бо діти – майбутнє нашої держави, і якщо ми будемо  виховувати їх на славних традиціях наших предків, то справді “Козацька слава не вмре, не поляже”.

Сергей Петков